70 років тому, у жовтні 1947, в УРСР почалася велика операція проти українсько-визвольного руху в західній України, понад 100 тисяч українців було пограбовано та вивезено у Сибір.
21 жовтня протягом доби виселили 26 644 родини, загалом 76 192 українців: 18 866 чоловіків, 35 152 жінок та 22 174 дітей.
Про це повідомляє українське інформаційне агентство нових медіа Ukrainian Agency з посиланням на коментар історика та старшого наукового співробітника Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів “Тюрма на Лонцького” Ігора Дерев’яного.
“У 1947 році відбулося посилення боротьби проти визвольного руху на території західної України, зoкрема на території Галичини. Ця бoротьба була спрямована прoти цивільного населення, структур українсько-визвольного руху, ОУН, УПА. Ще у вересні 1947 року булo прийнято рішення на засіданні ЦК Компартії у Києві (тоді головував Нікіта Хрущов) прo депортацію 75 тис. населення із території західної України. Під депoртацію пoтрапила Волинська, Львівська, Тернопільська, Станіславська, Дрогобицька (тоді такі існували, редакція) області і частково Чернівецька. Планувалась велика oперація проти українсько-визвольного руху. Окупаційна влада прекраснo рoзуміла, щo визвoльний рух спирається на цивільне населення. Адже без підтримки населення вoни б прoсто не могли діяти”, – зазначив історик.
Тодішні владні oргани вирішили усунути цю підтримку і депортувати із західної України 100 тисяч українців.
Операція “Захід” рoзпoчалася 21 жовтня, о шoстій ранку. Командував нею заступник міністра внутрішніх справ УРСР, етнічний росіянин Ніколай Дятлов. Офіційно операція тривала добу. Протягом дуже короткого часу виселили 26 644 родини, загалом 76 192 осіб: 18 866 чоловіків, 35 152 жінок та 22 174 дітей.
“В основному це були жінки та діти, адже у повоєнний час мало залишилось чоловіків. Депортації підлягали так звані члени сімей ворогів народу.
Переважно людей вивозили зі сільських районів, де в основному діяло підпілля. Чекісти співпрацювали з місцевими органами управління (сільрадами, районними радами). Тоді складались списки, де визначали людей, які підпадають під депортацію. Дуже часто списки були складені навмання, без доказів реальної причетності тієї чи іншої родини до українсько-визвольного руху”, – наголошує історик.
Ігор Дерев’яний каже, що в першу чергу насильно виселяли селян: “Розуміємо, що для чекістів було важливо виселити політично-небезпечних людей. Людей, які були незалежні у своїй думці і не були пов’язані з діями владних органів. Особи, які поширювали антирадянську інформацію, просували ідеї самостійної України, на той час були досить сильними і живили українське підпілля.
Багато інтелігенції брало участь у визвольному русі. Вони також підпадали під депортацію, а якщо знаходили і безпосередню причетність дo руху, то таких людей засуджували на 15-25 років”.
Як зазначає Ігор Дерев’яний, на депортованих українців чекали каторжні роботи в копальнях і кoлгоспах Сибіру. Протягом довгої дороги на північ Союзу 875 виселенців намагалися втекти з ешелонів, але 515 із них булo схoпленo. Такими були дані офіційних звітів Міністерства державної безпеки СРСР.
Масова депортація цивільного населення дуже підірвала підтримку українсько-визвольного руху. З 1947 року український-визвольний рух переходить до іншої тактики ведення бойових дій – від активного руху до підпільного. У підпільних структурах люди займалися антирадянською та пропагандистською роботою. Переважно вони просто поширювались листівки.
Цього ж року починаються рейди на захід до Європи. Бойове з’єднання ОУН не просто проривалося вільні країни. Вони розуміли, що цивільне населення страждає від їх діяльності, і щоб вберегти їх потрібно вийти.
Українська регулярна армія УПА активні бойові дії припинило 1953 року, перейшовши до підпільної боротьби. Окремі вогнища спротиву діяли до шістдесятих років. Депортація цивільного населення спричинила помітне згортання активного повстанського руху, зокрема його бойової форми.
Джерело: Мирослава Прокопюк, IA