Про українців та російську пропаганду в Чехії, а також про долю людських останків Олександра Олеся Кандиби та його дружини.
“Для деяких чеських інтелектуалів було за честь, що в їхній країні поховані Олександр Олесь та Іван Пулюй”.
Після скандального звільнення посла України в Чехії Бориса Зайчука ця країна, здавалось, пропала з радарів українських ЗМІ. Однак на початку 2017 року Чеська Республіка, хоч опосередковано, а таки увірвалася у український інформаційний простір. Створення у Празі Центру боротьби з тероризмом і гібридними загрозами (останнє читайте як “пропагандою Кремля”), поспішна публічна заява президента Мілоша Земана щодо своєї непроросійськості та справа з ексгумацією і перепохованням останків Олександра Олеся.
Аби розібратися в цих непростих питаннях, бесідуємо з Богданом Костівим, свободівцем, президентом міжнародної неурядової організації “Українська Свобода” в Чехії. Пан Богдан уже 17 років має в цій країні власну справу, тому обізнаний не лише з політичною ситуацією, а й з певними аспектами ділового життя країни.
– Попри сувору міграційну політику, Чехія популярна серед українських заробітчан. Наших майже 23% серед усіх іноземців у ЧР… Що спостерігаєте?
– На мій погляд, українських заробітчан у Чехії останнім часом побільшало. Нещодавно дізнався, що Чеське консульство в Україні не встигає опрацьовувати документи. Якщо не помиляюся, для цього навіть на п’ять співробітників збільшили його штат. …У Чехію дуже важко потрапити і ще важче легалізуватися – тут неохоче приймають іноземців, стараються захищати свій ринок праці. Серед іноземців найбажаніші: медики, різноманітні науковці, ІТ-спеціалісти. Чехи насамперед хочуть бачити у себе лише висококваліфіковані кадри з потрібними в усьому світі спеціальностями.
– Що ж туди так манить наших земляків?
– Найчастіше їдуть здобувати освіту. Вона безкоштовна, якщо навчання ведеться чеською мовою. Українець, який володіє чеською, має всі шанси вступити у чеську вищу школу на державну форму навчання. Крім того, Чехія має вигідне розташування щодо України: відстань зі Львова до Праги не набагато більша, ніж з того ж таки Львова до Одеси. Людям зручно. Не потрібно бронювати квитки на переліт, можна частіше відвідувати родину, яка залишилася в Україні. На жаль, економічна ситуація в Україні спонукає людей виїжджати. Вже не раз зустрічався з ветеранами російсько-української війни, які зараз там на заробітках…
– А яке ставлення самих чехів до українців?
– Буває по-різному. Загалом ставлення покращується. Якщо ще кілька років тому нас називали русами – під один гребінець “стригли” українців, білорусів та росіян, то після Революції Гідності та початку московсько-української війни кожен чех знає, хто такий українець. Цікаво, що деякі старші чехи навіть розуміють українську.
Відверто кажучи, більшості чехів байдуже, що відбувається за їхнім кордоном. Проте є когорта свідомих, які кажуть, що українці стоять на сторожі старої Європи. Ці чехи розуміють: якщо Москва переможе, то вже не зупиниться. Проте хоч би якою була міжнародна підтримка України, ми повинні завжди пам’ятати, що у своїй боротьбі можемо покладатися тільки на себе. Якщо, не дай Боже, станеться котрий теракт десь в Німеччині чи Франції, то всі чеські медіа звернуть свою увагу туди, а про Україну взагалі забудуть. Тим паче, що наша влада афішує цей конфлікт як антитерористичною операцією (АТО), всіляко уникаючи називати його війною.
– Якої думки дотримується українська діаспора в Чехії стосовно подій, які відбуваються на їхній землі?
– Українці сильно асимілювалися в Чехії. Якщо етнічний розрив не такий чіткий, то культурний простежується вже набагато сильніше. Чинників багато. Найголовніший – зневіра. Люди їхали в Чехію з надією попрацювати, підробити та повернутися з грішми додому. Але війна, стрімке падіння гривні і, на додачу, оприлюднення е-декларацій, яке показало справжнє обличчя української влади, призвели до розчарування.
Дуже чітко розрив з українським корінням простежується в наших земляків, які переїхали в Чехію ще в 90-их. У багатьох вже власні діти. Коли ми роздаємо часопис “Свобода”, то часто чуємо, як ті діти, взявши газету до рук, просять у батьків прочитати, що там написано, бо самі української уже не розуміють. Чимало дорослих, на жаль, не зацікавлені, аби їхні діти вчили рідну мову. Хочуть, аби почувалися чехами, а не українцями.
Факт: раніше в Чехії працювали дві україномовні школи. Сьогодні залишилася лише одна українська суботня школа, яку від самого початку підтримує ВО “Свобода”. На жаль, там зараз навчається не більше ніж 80 дітей.
Звісно, є й інше. Коли почалися події Революції Гідності, а згодом – війна, українці-діаспоряни приходили до нас запропонувати допомогу. Свідомі українці у Чехії стараються гуртуватися. Для цього в 2007 створили у Празі міжнародну організацію з назвою “Українська Свобода” (УС) – назву, до речі, підказав Олег Тягнибок.
Організацію куруємо спільно з побратимом-свободівцем, народним депутатом 7-го скликання Богданом Бенюком. Сьогодні УС підтримує суботню українську школу в Чехії, проводить агітаційну та просвітницьку роботу. Як не дивно, але закордонні осередки ВО “Свободи” розвиваються так само, як українські. Коли “Свобода” була на піку популярності в 2012, до нас також прийшло чимало людей. Коли партійців поменшало, у Чехії відбувся аналогічний “відплив”. З того часу багато людей пішло, інші зайняли їхнє місце, але “кістяк” організації залишився. Це нормально – кількість перейшла у якість.
– 1 січня 2017 року в Празі розпочав роботу Центр боротьби з тероризмом і гібридними загрозами. Це реакція на події в Україні чи у ЧР така серйозна ситуація з московською пропагандою та прокремлівською риторикою?
– Офіційна міжнародна позиція Уряду Чехії (ред. мова про “Vláda České republiky” – вищий орган виконавчої влади Чеської Республіки) – проукраїнська. Уточню, навіть не стільки проукраїнська, як загальноєвропейська. Хоча Мілоша Земана і вважають прокремлівським президентом, проте в Чехії у нього не так уже й багато влади. Все вирішує уряд. Потрібно розуміти, що росіян, як класичних заробітчан, там не багато. Більшість з них мають у Чехії свій бізнес. До того ж на заході вистачає і втікачів з РФ, які не підтримують політику Путіна.
Цікавий приклад. У Чехії користуюся супутниковим телебаченням, завдяки чому маю ширший доступ до телеканалів. У списку пропонованих є російський “RT” (ред. Russia Today), проте він заблокований. У вільному доступі його не побачиш. Можна під’єднати хіба за бажанням і з доплатою.
– Гаразд. Європа нас підтримує, проєвропейський чеський Уряд нас підтримує, але ж президента проросійського вибрав сам чеський народ…
– Дійсно, Земана вважають таким собі народним президентом. Нічого дивного. Про наплив біженців він попереджав ще кілька років тому. Тоді ж він казав, що позиція Меркель стосовно біженців згубна для Європи, і лише питання часу, коли ті дійдуть до Чехії. Народ усе пам’ятає і бачить, що той мав рацію. Земан не цурається йти поміж люди, розмовляти на камеру з простими чехами. Тому підтримка у нього значна.
Проте поки Чехія входить у ЄС, її уряд виконуватиме чимало вказівок з Брюсселя. Євросоюз фінансово, у формі дотацій, серйозно підтримує ЧР. Тому чеський Уряд чимало рішень не може ухвалювати самостійно.
– Чому так сталося з могилою Олеся?
– Для деяких чеських інтелектуалів було за честь, що в їхній країні поховані Олександр Олесь та Іван Пулюй. Крім того, в Чехії спочиває легенда української громади пані Павліна Беноні, багаторічний політв’язень сталінських концтаборів, ветеран УПА та довголітній член ОУН. Усі ці імена – наша національна пам’ять, яку потрібно оберігати всіма силами. Тому ситуація з Олесем всіх дуже засмутила.
Питання стосовно місця на Ольшанському кладовищі у Празі, де він був похований, ще до того було на слуху. Насправді там не така вже й велика сума була потрібна, аби утримувати могилу. Здається, оренда на 10 років коштує 20 тисяч чеських крон (ред. приблизно 21 850 грн за курсом НБУ). Однак не можна, аби ці могили оплачували приватні особи. За чеським законодавством, якщо вони платять, значить саме вони є власниками того місця на кладовищі і можуть самі вибирати, кого там поховати. Про оплату могил видатних українців повинна дбати лише вища українська влада. Зрештою, це вже не така велика стаття витрат для державного бюджету.
Проблема в тому, що нащадки людей, які утримують могили славних українців, з часом перестають ідентифікувати себе українцями. Часто-густо вони навіть не знають, хто похований у тих могилах, за яку платили їхні діди-прадіди…
– Що зробили б з останками Олександра Олеся, якби його родина не дала згоди на їхнє перевезення в Україну, або, ще гірше, якби ніхто своєчасно так і не довідався про ексгумацію?
– За законами Чехії, якщо місце на кладовищі перестають оплачувати і знаходиться інша людина, яка це місце хоче придбати, то залишки ексгумують і повторно захороняють уже у спільній могилі. Інколи проводять кремацію – у Чехії є список місць, де дозволено розвіяння праху.
Ситуація з ексгумацією в ЧР – не рідкість. Багато самотніх людей оплачують собі місце на кілька десятків років наперед, бо знають, що коли прийде час, їхню могилу просто перекопають. Старі цвинтарі в Чехії уже переповнені. Для нових могил місця немає, тому тіло можна хіба “підховати”, як у випадку з Володимиром Михайлишиним (ред. виходець з України, що опікувався могилою Олександра Олеся до ексгумації).
Як громада свідомих українців-діаспорян, плануємо визначитися, що робити з могилами видатних українців, які поховані в Чехії. Це питання треба врешті вирішити.
Розмовляв Ігор Хрипливий
Джерело: Газета ВО “Свобода”