Ігрове кіно Сергія Лозниці “Донбас” на Каннському кінофестивалі презентував відомий американський актор Бенісіо дель Торо. Про це у Facebook повідомив віце-прем’єр-міністр України Павло Розенко. Повідомляє українське інформаційне агентство нових медіа Ukrainian Agency.
“Донбас” є одним з перших ігрових фільмів, присвячених війні на сході України.
У коментарі ВВС News Україна українська журналістка Євгенія Руденко, яка відвідала показ у Каннах, розповіла, що після перегляду фільму Лозниці деякі глядачі були настільки вражені, що відмовлялися давати йому оцінку. Казали, що їм ще потрібен час, аби його “переварити”.
Певною перепоною для розуміння фільму іноземцями було те, що переклад англійською та французькою не передає всіх барв української та російської мов, ненормативної лексики.
“Ті, хто висловлював думку про фільм, переважно вже раніше цікавилися Україною і дещо знали про історію конфлікту. Вони звертали увагу, наскільки гарно у фільмі висвітлене створення російських фейкових новин”, – каже пані Руденко.
“У цьому фільмі немає позитивних героїв. Коли ти дивишся на сепаратистів, вони жодних позитивних емоцій не викликають. Від них просто нудить. Показується, як на корупції та злочинах будується “невизнана республіка”. Власне корупція – це одна з провідних тем. Добре показано, як в Україні закривають на неї очі”, – додає вона.
А ось як оцінили фільм іноземні упереджені кінокритики:
“Орвеллівська антиутопія”
Провідний кінокритик The Guardian Пітер Бредшоу в статті “Химерний калейдоскоп фейкових новин української громадянської війни” зазначає, що фільм Лозниці сповнений “насильства та орвеллівської утопії, що керує східною Україною”.
Він називає його похмурим фільмом нового соціального реалізму про конфлікт між “проросійськими путіністами” та прибічниками української незалежності, що симпатизують Заходу.
Ми живемо у “1984” Орвелла
“Надзвичайно плідний Лозниця створив химерний калейдоскоп дивних сцен та кошмарних епізодів. Тут є жах, насильство, бюрократія та орвеллівське поширення фейкових новин й вічна істерія війни для виховання патріотизму. Це світ Новороссії, відданої своїй батьківщині”, – зазначає автор.
Пан Бредшоу пише, що в цьому світі вільні або незручні ЗМІ можуть стати жертвою безкарної атаки, а найжахливішою сценою є покарання “карателя”, в якій перехожі проявляють свої садистські нахили.
Кінокритик наголошує, що не всі гротескні сцени Лозниці працюють, але вражає “неймовірний різновид холодної енергії та жорсткого контролю”, з якими створений фільм.
“Після закінчення фільму я зрозумів, що мені це нагадує: крижана, немузична стрічка Лозниці – це зворотна сторона медалі буйного бачення Кустурицею хаотичної війни в колишній Югославії. “Донбас” є недосконалим, але яскравим досягненням”, – підсумовує критик.
“Крик серця”
Кінокритик Джей Вайсберг у статті для The Variety зазначає, що хоча новий фільм Лозниці має мало спільного з його попереднім фільмом “Лагідна” в стилістичному плані, обидва є по суті пронизливим криком проти суспільства, що втрачає людяність.
Режисер показує надзвичайну жорстокість, яка супроводжує протистояння на Донбасі.
“Попри бездоганну тематичну згуртованість фільму, його поетапна структура означає, що глядачі відчувають, як їх дубасять кожною наступною сценою, добре усвідомлюючи, що майбутня сюжетна лінія приведе до ще одного епізоду жорстокості, що зростає”, – пише кінокритик.
Крізь історії про просякнуте корупцією суспільство та жорстокість відчувається вигорання зв’язків між людьми та їхня спустошеність егоїзмом.
“Корупція та приниження є провідними силами “Донбасу”, які малюють невтішний портрет суспільства, де взаємодія між людьми зменшилася до рівня варварства, яке більше відповідає пізній античності (II-VII сторіччя. – Ред.), ніж так званому сучасному цивілізованому світу”, – зазначає пан Вайсберг.
Він наголошує, що з конфлікту між “українськими націоналістами” та проросійськими сепаратистами “ніхто не виходить чистим”.
“А як вони могли, якщо роки маніпуляцій навмисне роздмухували ворожнечу з обох сторін?”, – зазначає кінокритик.
“Судовий процес над російськомовними сепаратистами”.
На сторінках провідного французького журналу про культуру Les Inrockuptibles фільму присвятив статтю “Донбас” Сергій Лозниці: жорсткий удар по російськомовних з України” французький кінокритик Жан-Батіст Моран.
Він називає фільм “потужним, жорстким, іноді на межі витримки”, але значення якого може обернутися проти самого режисера.
У фільмі постає чіткий образ лідерів сепаратистів – “тупоголових корупціонерів”.
Водночас пан Моран зазначає: “Але чи кращі українські фашистські націоналісти?” – ми все ще хочемо сказати, тому що вони теж існують. Звичайно ні. Демократам, які є меншиною, як зазвичай, не залишається нічого, окрім як стиснути зуби”.
“Проблема фільму українського режисера Сергія Лозниці в тому, що він не залишає сумнівів у своєму характері: це судовий процес над українськими проросійськими сепаратистами”, – вважає кінокритик.
Автор припускає, що Сергій Лозниця вочевидь поставив собі за мету вразити міжнародного глядача, але обрав для цього важкий метод.
“Цей метод – такий же важкий, як російська артилерія. Обличчя персонажів сепаратистів показують всю їхню внутрішню потворність. Це трохи неприємно (особливо нестерпні сцени лінчування на вулиці та весілля)”, – зазначає критик.
“Глядач відчуває себе взятим в заручники”, – додає Жан-Батіст Моран.
Пан Моран додає, що це йому нагадало перші фільми, які з’явилися після Другої світової війни, автори яких не хотіли особливо витончено зображувати німців.
Водночас він віддає шану зображенню у фільмі методів маніпуляції людьми з боку ЗМІ та вмінню режисера власне знімати фільми.
“Удар Лозниці потужний, але не зрозуміло, чи досяг він своєї мети”, – підсумовує пан Моран і додає, що опоненти пана Лозниці можуть використати проти нього його ж зброю.
“Хаотичне та абсурдистське хоррор-шоу”
“Потужна” та “така, що знесилює” драма, якій буде важко вийти за межі фестивальних програм. Так оцінює останній фільм Сергія Лозниці журналіст Hollywood Reporter Леслі Фельперін.
“Особливий режисерський стиль Лозниці – естетичний, менш зацікавлений у персонажах та оповіді, ніж в пейзажах, звуках та аморфних, але лячно відчутних атмосферах”, – вважає журналіст. Тому фільм важко буде розуміти людям, які не є прихильниками високого арт-хаусу або не належать до слов’янських народів.
До того ж режисер не намагається спрощувати політичні реалії або пояснювати їх для сторонніх.
У фільмі більш помітні проросійські сепаратисти та російські солдати, які намагаються себе видати за місцевих жителів. Про присутність української сторони нагадує здебільшого епізод з розправою оскаженілого натовпу над українським полоненим.
Однак кожен персонаж фільму “є можливою мішенню та потенційною жертвою”, і режисер показує всю “непередбачуваність війни”, раптово знищуючи своїх персонажів.
“Пострадянське пекло”
Кінокритик Le Monde Тома Сотінель нагадує, що минулого року Сергій Лозниця вже дозволив глядачу познайомитися з жорстокістю пострадянської пенітенціарної системи у фільмі “Лагідна”. Цього разу він показує пострадянський конфлікт, “пекло” і “дає волю своєму гніву”.
Сцени телерепортажу з бомбосховища змінюються сценами жахів війни та гротескного весілля сепаратистів. Кінокритику здається, що “Лозниця, очевидно, не надто вірить у людську природу” і провідною лінією в фільмі є “непохитний песимізм, що межує з мізантропією”.
“Гнів українця змушує його перебільшувати певні ситуації”, – зазначає пан Сотінель. На думку кінокритика, сцена весілля сепаратиста є видуманою режисером, як і деякі інші.
Він також зазначає, що глядачі, далекі від театру військових дій та не здатні відрізнити українську мову від російської, можуть не зрозуміти або неправильно зрозуміти послання режисера.