: Обрання президентом Бразилії Жаїра Болсонару, якого називають “тропічним Трампом”, викликало дискусії щодо майбутнього демократії в цій країні, де проживає одна із найбільших українських діаспор.
Я вирушив у мальовничий штат Парана на півдні Бразилії, де мешкає більшість бразильських українців, і спробував дізнатися, що вони думають про майбутнє Бразилії та української громади за нового президента.
Перші українські мігранти з’явилися у цьому штаті наприкінці XIX століття. Остання, четверта хвиля міграції, відбулася після закінчення Другої світової війни. Зараз більшість бразильських українців живуть саме в Парані.
“Екологічна столиця” Бразилії
Столицею штату є місто Куритиба, яке на тлі інших мегаполісів – Ріо-де-Жанейро та Сан-Паулу, відомих своїми фавелами та сутичками банд, відрізняється вищими добробутом та якістю життя.
Місту належить статус “екологічної столиці” Бразилії. У Куритибі чимало парків і дерев’яних українських церков. Хвойне дерево араукарія, яка формою віддалено нагадує менору, зображене на міському гербі і вважається окрасою міста.
Куритиба може запропонувати гостям повний “кліматичний пакет” за день, бо, як жартують самі “куритибанос”, від світанку до опівночі ви можете відчути вплив усіх сезонів року. Щоправда, снігу тут не побачите, він випадає лише раз на 30 років.
Це місто надзвичайно інтернаціональне, тут живуть нащадки мігрантів не тільки з України, але й з Італії, Польщі, Японії та Німеччини. Поряд з цілим містечком із сорока ресторанів італійської кухні, існує “Бар Баран”, де наливають українську горілку, імпортовану з Парагваю. Засновником закладу є місцевий підприємець Ігор Мазепа Баран.
В Куритибі мешкає найбільша українська громада, представників якої я і розпитав про їхнє бачення майбутнього Бразилії.
Штат Парана вважається одним із форпостів нового президента Болсонару. Якщо в другому турі в цілому по країні він отримав 55,1% голосів, то в Парані – 68,4%.
Серед українських громад його підтримка співмірна з результатами по штату, а може, навіть перевищує цей рівень. Знайти виборців, які б підтримували його опонента від лівоцентристської Партії трудящих Фернанду Аддада, було важко.
Представники старшого покоління громади навіть не думали про підтримку лівих кандидатів через батьківські застереження щодо СРСР. Голосували за Аддада, аби не переміг Болсонару, деякі молоді бразильські українці, з якими я поспілкувався.
Острах перед комунізмом
З 53-річною вчителькою Мирною Волошин, яка очолює Українське товариство Бразилії (SUBRAS), зустрічаємося у приміщенні цієї організації. На стіні – портрет Тараса Шевченка та вишиванки.
Її батьки переїхали до Бразилії у міжвоєнний період з Галичини. Інженерна освіта батька стала у пригоді, адже саме він спроектував левову частку куполів місцевих греко-католицьких храмів, зокрема кафедрального собора Іоанна Хрестителя в Куритибі.
“Мої батьки були активістами діаспори, і з самого дитинства мене залучали до діяльності суботньої школи імені Лесі Українки, де окрім української мови викладають історію, географію, народні танці”, – розповідає лідерка бразильських українців.
Пані Волошин тривалий час танцювала в ансамблі “Барвінок”, протягом 20 років викладала українську мову для дітей, а зараз концентрується на діяльності хору. Її чоловік – теж з української громади, вони познайомилися, коли їй було 5 років.
На виборах Мирна Волошин завжди голосує за правих, і зараз підтримала Болсонару, бо той мав найкращі шанси “зупинити” висуванця лівих.
“Бразилією 13 років (з 2003 по 2016 рік. – Ред.) до кризи урядували ліві. Пам’ятаючи про минуле наших батьків, я завжди на виборах віддаю перевагу правим, бо в мені живе страх приходу до влади комуністів”, – пояснює жінка.
Вона розповідає, що українсько-російський конфлікт збігся з політично-економічною кризою в Бразилії, тому, з одного боку, український патріотизм серед громади зріс, але людям стало складніше брати участь в житті громади – з фінансових причин.
Менше держави
43-річний дизайнер скейтбордів Бернардо Даків-Пяцескі – також нащадок мігрантів з Галичини.
“Мене хрестили у греко-католицькій церкві в кількох кварталах від будівлі Товариства Українців Бразилії, де я навчався в суботній школі з шести років. Друзі, яких я зустрів в товаристві, не зникли нікуди, на відміну від університетських товаришів. У нас це назавжди, до кінця життя”, – розповідає він.
Втім, попри те, що у діяльність громади залучаються дедалі більше людей, на думку Бернардо, зв’язок місцевих українців з культурою пращурів слабшає.
“Патріотизм молоді “розбавляється” середовищем. Видатки громади компенсуються за рахунок пожертв та благодійних заходів, на кшталт вечері з українськими стравами, але загалом криза вдарила по фінансовій стабільності громади”, – пояснює він.
Причиною бразильської кризи Бернардо вважає економічну політику та корупцію серед Партії робітників, яка була при владі з 2003 по 2016 роки. Він підтримує Болсонару.
“Ще до його рішення балотуватися я ідентифікував свої погляди з його. Багато хто називає це “мовою ненависті”, але я вбачаю в них те, що у більшості бразильців на умі, але вони не можуть це озвучити через галасливу радикальну меншість. Певно, ця сама меншість назве мене “фашистом”, – зазначає Бернардо.
Він покладає великі сподівання на нового президента:
“Я мрію, що держава зменшить вплив на життя громадянина, відкривши простір для вільного ринку. Разом із низькими податками це приведе до процвітання та розвитку всіх і кожного. Тоді покращиться і ситуація української громади”.
“Не хочемо бути Венесуелою”
Один з осередків життя української Куритиби – фольклорний клуб “Полтава” у спальному районі “Агуа Верджi” (“Зелена вода”), недалеко від кафедрального собору. Легким пересуванням сотень стільців, приміщення перетворюється то в концертний зал, то в зал для футбольних пристрастей.
У цьому клубі зустрічаю 53-річного Жаїро Оскара ду Насіменто, який працює торговим представником, та його 60-річного товариша Доротея Гаудеду.
“Мій прадід по материнській лінії Процайло був серед українських піонерів-галичан, які потрапили до Бразилії у 1895 році під час першої хвилі міграції”, – розповідає Жаїро.
Він народився у Сан-Паулу, а після переїзду до Куритиби у 1980 році вирішив долучитися до української громади. Разом з приятелем Доротеєм брав участь у заснуванні Товариства українсько-бразильської молоді.
1980-і роки друзі називають фантастичними для розвитку української громади, згуртованої навколо церковних парафій та груп народних танців.
Доротей говорить, що в цей період один колега насміхався із нього: “Що це взагалі таке, ваша Україна? Де вона існує?”. І раптом відбувся величезний підйом національної свідомості, а потім Україна повернула незалежність.
Спостерігаючи за кризою у Венесуелі, друзі не хотіли повторення таких подій у себе вдома у разі перемоги лівих. І за відсутності сильного поміркованого правого кандидата, проголосували за Болсонару.
Чоловіки, чия молодість припала на роки військової диктатури, не поділяють побоювань щодо можливості встановлення авторитарного режиму Болсонару.
На їхню думку, цьому існує багато противаг – незалежні суди, спецпрокуратура, відсутність більшості у нового президента в Конгресі, а також незацікавленість армії в такого роду конфронтації в країні.
“Не можна спокійно вийти ввечері по хліб”
В тому ж клубі “Полтава” спілкуюся з 61-річною медсестрою на пенсії Елізабет дос Сантос Вістуба – Бетчі, як вона просить себе називати.
Її родина залишила Стрий на Львівщині 1939 року після радянсько-німецького розділу Польщі, а 10 років по тому прибула до Бразилії.
Після народження першого сина, охрещеного у греко-католицькому кафедральному соборі Іоанна Хрестителя, Елізабет долучилися до діяльності української громади.
Чоловік Елізабет деякий час був директором клубу “Полтава”, родина намагалася мінімізувати вплив вулиці на своїх дітей, залучати їх до танців та пісень, збереження української традиції.
Жінка зазначає, що “фундаментом” української громади є координація церков і культурна діяльність громади, робота, яку проводять маестро хору “Полтави” Ігор Ковалюк та курси з гри на бандурі.
На виборах пані Вістуба голосувала за Болсонару і сподівається, що його перемога дозволить клубу повернутися до практики фінансування навчання молоді в Україні та запрошення звідти викладачів танців, музики та вчителів.
Вона вважає, що уряд лівих розколював бразильське суспільство задовго до корупційних скандалів, що і призвели до його усунення від влади.
Жінка покладає на нового президента надію щодо боротьби зі свавіллям злочинців – минулого року в Бразилії зафіксовано 64 тисячі вбивств.
“Сьогодні бразилець не може спокійно вийти з будинку ввечері по хліб, не ризикуючи бути пограбованим”, – говорить вона.
Хореограф, що голосує проти всіх
Прихильники Болсонару складають більшість в українській громаді. Але чим молодше людина, тим більше ймовірність зустріти опонента нового президента.
27-річний вчитель географії Родріго Гарстка працює у шести державних школах у передмістях Куритиби, до яких дістається на велосипеді. Щотижня на вихідних він їздить волонтером-хореографом до фольклорних груп “Життя” у селищі Антоніо Олінто та “Іван Купало” у місті Іраті.
Пращури Родріго – українці та поляки, які переселилися до Парани у міжвоєнний період.
З 16 років він займається танцями у фольклорній групі “Іван Купало” в місті Іраті.
Чоловік зазначає, що він – єдиний у своїй родині, хто слідує українським традиціям.
Говорить, що програм співробітництва з Україною небагато, пригадує лише про майстер-класи соліста ансамблю імені Вірського Андрія Деміщука для фольклорних груп в Бразилії. На його думку, вони сприяли розвитку бразильсько-українських танцюристів, але одночасно призвели до одноманітності – стилю “а-ля Вірський” у місцевих колективах.
У релігійній діяльності громади Родріго участі не бере, оскільки не вважає її гнучкою.
“Фактор церкви та деяка ієрархізація дуже відчувається у всіх українських громадах штату і накладає свій відбиток на їхню діяльність”, – вважає він.
На виборах він голосує проти всіх.
“Так само мала б зробити більшість виборців, показавши високий процент протестного голосування, висловивши недовіру політичній системі”, – пояснює Родріго.
“У випадку Болсонару я побоююся реакційної політики та поглиблення кризи демократії”, – зазначає молодий вчитель.
На його думку, через запит на “тверду руку” серед виборців Болсонару, які ностальгують за часами військової диктатури, країна може почати сповзати до авторитаризму.
“Україна – це велика мрія”
Діаспоряни вважають, що кількість бразильців українського походження може досягати півмільйона. Але за впливовістю та популяризацією своєї культури вони поступаються нащадкам німців, італійців чи поляків. Навіть вареники на півдні країни називають “пірóги”.
І на цьому тлі українські народні танці є тим культурним феноменом, що підкорює серця бразильців різного етнічного походження і сприяє поширенню української культури.
30-річний Луїс Рафаел Матіас Лепчак – хореограф у фольклорній групі “Барвінок” Товариства українців Бразилії.
“Для мене Україна – це велика мрія, яка матеріалізувалася в реальному житті. Це місце, звідки починається історія моєї сім’ї”, – говорить він.
Луїс – нащадок українців, що прибули до Бразилії 1896 року.
За його словами, зараз у “Барвінку” – понад сотня танцюристів: 60 людей у групі старшого віку і 40 у молодіжній, є й дитяча танцювальна група.
“Організація виступів нашої групи в містах України за підтримки держави здійснила б мрії людей по цей бік океану: від танцюристів до членів їхніх сімей”, – говорить він.
Поки ж бразильські танцюристи покладаються на співпрацю з солістами Вірського, які інколи приїжджають до Бразилії.
Луїс розповідає, що криза, яка поглинула Бразилію в останні роки, викликана “культурою корупції”, що вкорінена у суспільстві. Він критикує правління Партії робітників, але говорить, що ніколи не проголосує за Болсонару.
“Його фігура викликає страх серед людей, які займаються мистецтвом, серед людей з таким смаглявим кольором шкіри як у мене, серед жінок, ЛГБТ. Треба побороти корупцію, створювати нові робочі місця, підвищити купівельну спроможність бразильця, захищати меншини”, – пояснює він.
“Бразилія, про яку я мрію – без корупції, з соціальною рівністю, з емпатією та пристрастю, з милосердям та без ненависті. Але зараз важкий період і ці чесноти скоріше виглядають утопіями”, – додає він.
Аби зупинити Болсонару, Луїс голосував в першому турі за лівоцентриста Сіро Гомеса, який прийшов третім, а під час нашого спілкування напередодні другого туру збирався віддати голос Аддаду попри несприйняття його партії.
“До семи років я нічого не знала про Україну”
Чимало танцюристів “Барвінку” не мають українського походження.
Серед них 22-річна Каміла Олівейра, яка через захоплення танцями зацікавилася українською культурою, а потім стала її популяризувати.
Mágica. Essa palavra resume como foi a nossa participação no Folclorize. Depois de meses de ensaios, preparações, reuniões, ajustes nos trajes e nas coreografias, fizemos um espetáculo memorável para aqueles que nos assistiram e, acima de tudo, para nós mesmos. O amor pela Ucrânia e nossas raízes, seja de sangue ou por escolha, não só nos uniu como nos fez melhores na dança, na música e na vida, todos os dias. Quando nos juntamos somos mais fortes e mais felizes, e isso ficou evidente no palco e na plateia do Teatro Guaíra, que teve até suas últimas cadeiras ocupadas. Lotamos o teatro e passamos a mensagem que mais queríamos: somos apaixonados pelo que fazemos, por cada passo, cada sorriso, cada nota cantada e tocada. Somos ainda muito gratos a todos que colaboraram com a execução da apresentação. Em especial aos membros da nossa diretoria que se desdobraram, em diversas frentes, para que tudo isso fosse possível e aos nossos componentes por todo o esforço visível para com o resultado. Para nós da Comunicação, que tivemos a oportunidade de conversar com os componentes de perto, sentir o clima e a ansiedade de cada um, fica a sensação de dever cumprido. Nos últimos meses, contamos histórias e mostramos a você o amor que move o Barvinok em cada setor. Mostramos que o grupo bate em cada coração, ao som dos cantos e das danças. E vocês puderam sentir isso. Agradecemos a presença de integrantes dos grupos Vesselka, Vesna, Soloveiko, Tchoven, Poltava, Ivan Kupalo, Fialka, Jettia, Wisła, Centro Espanhol do Paraná, entre outros que foram nos assistir e a cada coração tocado com a nossa mensagem. Agradecemos também aos nossos coreógrafos Larissa Malhovano, Hanucha Mazepa e Lara Furtado, do infantil; Danielle Adada Oresten, Thiago Zakalugne e Raquel Oresten, do juvenil; Uliana Sysak, Natalia Preima e Luiz Lepchak, do adulto; ao nosso maestro, Felipe Oresten, nossa incansável tia Olga (representando todas do guarda roupas) e à nossa Diretora, Solange Maria Melnyk Oresten. Muito obrigado também a todos que foram nos prestigiar e dividiram esse momento tão especial conosco. A estes, obrigada pela receptividade calorosa. Esperamos todos novamente no ano que vem.
Zveřejnil(a) Folclore Ucraniano Barvinok dne Úterý 10. červenec 2018
“Я не з української родини та до семи років нічого не знала про Україну. А потім пішла до Школи Матінки Анатолії, заснованої монахинями греко-католицького ордену Служниць непорочної Діви Марії, де поміж безкоштовних секцій були українські танці. Мої друзі після виступів постійно запитували, чи є в мене бабусі-українки”, – згадує дівчина.
З кожним роком навчання Каміла відкривала щось нове про Україну.
“В початковій школі я не уявляла, що Україна здобула незалежність лише в 1991 році та масштаб цієї історії боротьби та любові, яку і дотепер зберігають нащадки мігрантів тут в Бразилії”, – говорить вона.
В цей момент Каміла звільняє від привезеної їй з Києва бордової квітчастої хустини плече і я бачу кириличне тату “СИЛА”.
Дівчина вважає, що теперішні негаразди Бразилії є наслідком світової кризи 2008 року і провалу політики надання мікрокредитів бідним родинам. У першому турі вона голосувала за лівоцентриста Сіро Гомеса, а у другому вирішила підтримати Аддада. Бо не поділяє цінності Болсонару.
“Він є загрозою підвалинам демократичного суспільства. Я впевнена, що він не має якостей, необхідних президенту, мав кар’єру без вагомих здобутків”, – говорить Каміла.
Попри своє занепокоєння, вона вважає, що бразильська демократія встоїть і Болсонару не зможе виконати всі свої “радикальні обіцянки”.
“Я хочу аби державне управління стало більш ефективним, якісна освіта та медицина наблизилася до незахищених верств, а оподаткування стало б прогресивним”, – пояснює дівчина.
Погляд у майбутнє
Загалом, всі, з ким мені доводилося спілкуватися у Парані, вірять у бразильську демократію, і здатність інших гілок влади протистояти можливим антиконституційним діям президента.
Цю тезу підтримує й професор політичної соціології Федерального університету Парани Густаво Біскайя де Ласерда. Він пояснює успіх Болсонару кризою традиційних правих партій, які втратили виборця на користь більш харизматичного і принаймні ззовні менш корумпованого кандидата. На тлі зростання злочинності його гаряче підтримали поліцейські та військові. Згуртувалася навколо Болсонару також противники легалізації абортів, гендерного рівноправ’я, сексуальних меншин.
Але найбільше Болсонару допомогла критика Партії робітників, що правила 13 років. “Виступ виборців проти неї варто розглядати як демонстрацію незгоди з політичною системою. Ширше, ніж просто голосування проти лицемірства партії, яка агітувала за моральність політики, а під час урядування виявилася головним тригером найбільшого корупційного скандалу в історії країни”, – наголошує політолог.
Густаво називає ув’язненого екс-президента Лулу Інасіо да Сілву творцем поляризації суспільства, яка допомогла переможцю виборів.
“Болсонару очолював не тільки рейтинг, але й антирейтинг серед бразильців. Втім, риторика Лули, протиставлення простого народу “білошкірій та блакитноокій еліті” відштовхувала від його партії цілі регіони, заселені нащадками європейських імігрантів, зокрема Парану”, – пояснює політолог.
І хоча деякі бразильці занепокоєні результатом виборів, ніхто з моїх співрозмовників не прогнозує згортання демократичних свобод або повернення диктатури.
А українці Парани, незалежно від своїх політичних переконань, мріють, що ситуація як в Україні, так і в Бразилії покращиться, і вони зможуть станцювати в українських містах.
Джерело: Оскар Слущенко, BBC News